Обухівський район

МІСТО УКРАЇНКА

Місцевість, де нині розташовано місто Українка люди обживали здавну: за археологічними свідченнями першим поселенням тут за 25 тисяч років.

На території Українки розкопано та досліджено також 5 поселень часів Київської Русі. В історичних джерелах знаходимо і поселення, що існували на місці сучасної Українки: Ігнатівці, Ігнатово, Злодіївка, Столипіно.

Литовсько-польська доба

Вперше поселення на території сучасної Українки згадується в архівах за 5 березня 1541 року з дарчої грамоти короля Сигізмунда І як село Ігнатівка і належало це село зем’янці Зіновії Яцківській. Знаходилося село, а, вірніше, хуторець, на лівому березі річки Стугни, зі сходу межувало з Поповим полем, із півночі був ліс і шлях на Київ з Трипілля, а з заходу були луки. Того року Зіновія Яцківська подарувала село Видубицькому монастирю, про що підтверджувала інша грамота короля Сигізмунда такими словами:

« Бил нам челом игумен… Ефрем и поведал перед нами, иж староста Черкасскій и Каневскій Остафій Дашкович на тот монастырь… придал выслугу отца своего небожчика Ивана Дашковича селище на имя Игнатовцы подле речки Стугны, а Зиновия Яцковская придала к тому ж селище на Стугне на имя Игнатово: на што от и Листы….  »

Належали Ігнатівці Видубицькому монастиреві понад сто років.

Гетьманщина

Універсалом 1656 року Б. Хмельницький надав село Ігнатівці (в складі Трипільського монастирського маєтку) Києво-Печерському монастирю. 1690 року митрополит Варлаам Ясинський передав Трипілля і Трипільщину (в складі якої була Ігнатівка) Києво-Софіївському кафедральному монастиреві. В 1709 році підтверджуючою грамотою гетьман І. Скоропадський називає це поселення Злодіївкою. Про походження назви «Злодіївка» київський цивільний губернатор І. Фундуклей пише:

« В прошлом 1845 году между местечком Трипольем и деревнею Злодеевкою в 3-х верстах от Днепра, в урочище Филиповщине (Філонівщині) на возвышености горы, покрытой лесом, в 6-ти саженьях от поверхности ея, открыта пещера, которая образовалась не случайно, но была делом рук человеческих. Длиною она теперь около 14 аршин, а дальшее продолжение завалено обрушившимся сводом. Когда и кем ископана эта пещера, неизвестно. Местное предание помнит, или может быть только предполагает, что во время гайдамаччины около половины прошлого столетия, пещера эта была гнездом разбойников. Это подтверждает образом и названием ближнего селения — „Злодеевка“.  »

Тому ця згадка підтверджує, що колись між цим поселенням і містечком Трипілля за 3 кілометри від Злодіїївки була печера, де жили злодії.

Російська імперія (XVIII–XIX сторіччя)

У складі Трипільського маєтку Злодіївка належала Києво-Софіївському монастиреві до 1787 року: під час секуляризації (одержавлення) монастирських земель Злодіївка стала скарбовим селом, а її селяни — державними (казенними). В 1845, 1877, 1917 роках Українка повністю затоплювалася паводками Стугни та Дніпра. 23 травня 1845року у Трипілля прибув Тарас Григорович Шевченко. Про це він пише у повісті «Прогулка із задоволенням і не без моралі» 1858 року. До Злодіївки Шевченко переїздив паромом від Дівич-гори до Миколинків. Паром був платним, де була казенна такса, запроваджена в 1843 році. В 1866 році Злодіївка ввійшла до казенної Трипільської волості. В 1887 році в селі проживало 617 чоловік, ревізьких душ — 207. Село було причислене до приходу трипільської Миколаївської церкви. В 1900 році в Злодіївці вже мешкало в 233 дворах 990 чоловік, було 4 вітряки.

Головним заняттям селян було хліборобство, а також ходіння у Київ на «чорні» роботи. Від повітового міста (Києва) Злодіївка знаходилася за 48 верст, від залізничної станції «Васильків» — за 38, від «Трипілля» — за 2 версти, від поштово-телеграфної «Германівки» — за 27. Землі числилися 1067,90 десятин, що належала колишнім державним селянам. Господарство велося за трипільською системою. В селі були 4 вітряних млини (вітряки), що належали селянам, які на них працювали.

Новітня доба (ХХ-XXI сторіччя)

В 1912 році Злодіївка була перейменована у Столипіно, як хутірське поселення. Тоді ж через село Столипіно почав сипатися насип під залізницю «Київ-Обухів-Германівка», але закінчити будівництво зашкодила Перша світова війна. (Тим насипом пізніше пролягла нинішня залізниця).

В лютому 1918 року була встановлена Радянська влада. Першим головою сільської Ради був Литвиненко Петро Лукич. Під час громадянської війни широких масштабів у Київській губернії набув рух повстанських селянських загонів зелених, яких очолював трипілець, отаман Данило Зелений. В 1919 році біля села точилися жорстокі бої між більшовицькими військами і військами отамана Зеленого. В 1921[3] році Столипіно/Злодіївку перейменовано в Українку.

В 1923 році в Українці проживало 1219 чоловік. В 1930 році в Українці організовано колгосп «Українець». Першим головою колгоспу був Великорог Василь Степанович, потім Чернишов Василь Петрович, Андрій Солоха, Дем’яненко Рудик Семенович, Харченко Юхим, Федченко Михайло. Головами сільради до війни були: Шинкаренко Свирид, Великорог В. С., Семоненко, Харченко Юхим Васильович. В кінці 1934 року колгосп перейменовано з «Українця» в колгосп ім. Кірова.

Місцем жорстоких боїв була Українка і на початку Німецько-радянської війни, входячи до Трипільського оборонного плацдарму: у серпні 1941 року тут три тижні стримували радянські воїни німецькі війська, що рвалися до Києва. Німці в село Українку зайшли 24 серпня 1941 року. Під час війни загинуло 60 жителів Українки. 8 листопада 1943 року після кількаденних боїв 722-й і 748-й полки 206-ї стрілецької дивізії (комдив Н. А. Іванченко) при взаємодії з військами 337-ї СД (комдив Г. О. Ляскін) 27-ї армії (командарм С. Г. Трофименко) Першого Українського фронту (командувач М. Ф. Ватутін) зайняли Трипілля і Українку.

В 1946 році була сильна засуха, а 1947 рік був голодним. 1950 року при укрупненні колгоспів, артілі Трипілля і Українки об’єдналися в одне господарство ім. Кірова. В 1952 році вони розукрупнилися. В червні 1962 року трипільський колгосп об’єднався з колгоспом с. Українки в об’єднане колективне господарство «Дружба» (з 1964року — «Придніпровський»), до якого в лютому 1966 року приєднався колгосп с. Щербанівки.

Стугна біля міста Українка

Після війни головами сільської, а потім відповідно селищної та міської ради були: Вакуленко Варвара Володимирівна, Гарбуз Ілля, Гуріненко Олекса Григорович, Московкіна Марія Василівна, Овчаренко Микола Якович, Сокол Андрій Дмитрович, Шинкаренко Тимофій Тимофійович, Сукачівський Іван Ількович, Топчій Іван, знову Сокол Андрій Дмитрович, Литвинеко Розалія Устимівна, Черниш Василь Онуфрійович, Гошовська Юлія Миколаївна, Зоря Валентина Іонівна, Ярмак Іван Наумович, Козирєв Павло Генріхович.

Заказник “Стугна” ( ліс ліворуч на півострові)

Визначальний вплив на розвиток Трипілля і Старої Українки мало спорудження в 1960-х —1970-х роках на їх територіях Трипільської теплової електростанції (ТЕС) і міста трипільських енергетиків — Українки. За подальші роки невпізнанно змінився вигляд поселення, зникли назви більшості хуторів, мінялися і назви вулиць.

Гирло річки Стугни було переведено на західну околицю села. На захід від міста розташований лісовий заказник «Стугна».

До складу міста увійшли всі хутори Старої Українки і Нова Українка, а також с. Плюти, підпорядковане Українській міській раді.

Хутір Шиловшина — були вулиці ім. Чапаєва, Гагаріна, Шевченка перейменовано в 2000 році на вулицю Богдана Хмельницького. Хутір Загребля — вул. ім. Кірова, тепер Загребельна. Хутір Гуренівка — знесений повністю. Хутір Миколинки — вул. Пушкіна та Наддніпровська, тепер вул. Дніпровська. Хутір Граби — вул. Залізнична, пров. Молодіжний та вул. Комарова — тепер вул. Південна. Хутір Новоселиця — вул. Комарова, тепер Надозерна. Хутір Ігнатівка знесений повністю вже давно, при укрупненні сіл. Хутір Бондарі — вул. Горького, тепер вул. Ігнатівська. Хутір Дубина — вул. Леніна, тепер вул. Вишнева.

Набережна, Українка

До речі, саме місто Українку могли так і не назвати. Якось на початку будівництва електростанції приїхали вповноважені особи з ЦК, щоби прийняти рішення про назву міста. Один з посадових осіб наполягав на назві «Обухів-2», аргументуючи це майбутнім з’єднанням міст. Депутат сільради Філоненко з секретарем сільської ради Гориненком дуже заперечували. А представник ЦК дав їм завдання написати десь двадцять варіантів назв для міста, а те, яке їм найбільш подобається, підкреслити. І вони сиділи вечорами, видумуючи назви. Придумали два десятка назв, з яких підкреслили ту, що прийшла в голову першою — «Українка». Й незабаром отримали депешу з ЦК, щоб ці шість хуторів і Нову Українку, яка будувалась, назвати селищем Українкою. На жаль, до справи назви майбутнього міста не були залучені фахівці-філологи. Сама по собі красива назва створила певні труднощі для використання похідних від назви міста слів. Скажімо, якщо назву «Українська міськрада» ще можна якось зрозуміти навіть за межами Українки, то «Українська школа мистецтв» навіть у межах міста може сприйматися як назва закладу не менш ніж державного масштабу. Тому упорядники цієї книги у цьому випадку вживають форму «українківська», що чітко відноситься до назви саме міста, а не держави чи мови.

Набережна, Українка

Протягом 1969–1983 рр. у місті жив і творив український письменник, лауреат Державної премії ім. Лесі Українки Василь Васильович Чухліб. Саме в Українці він написав такі книги як «Червоні краплини вишень» (1975), «Хто встає раніше» (1976), «Безкозирка» (1979), «Тарасикова знахідка» (1980), «Чи далеко до осені» (1981) та «Пісня тоненької очеретини» (1983).[4] На будинку, де проживав В. Чухліб встановлена меморіальна дошка роботи скульптора М. Горлового.

19 листопада 1979 року селище Українку було віднесено до групи міст районного підпорядкування.

Головами Українківської міської ради до 2000 року були: Р. У. Литвиненко, Ю. М. Гошовська (Тисовська), В. І. Зоря, І. Н. Ярмак.

Активізація політичного життя в країні наприкінці 1980-х років не обійшло стороною і місто Українка. Відразу після створення в Обухові у березні 1989 року одної з найперших в Україні районної організації Народного руху, в м. Українка була створена міська організація, головою якої став О. Ф. Драндар. Разом з ним на протязі багатьох років працювали, боролися за Незалежність і зміцнення Української Державності В. І. Степанюк, О. Б. Донськой, А. Д. Парфенюк, В. В. Дідковський, Р. Г. Іванців, М. П. Бойко, П. С. Цехош, І. С. Шамлицький, В. Є. Доценко, І. Л. Наджос, Г. І. Денисенко, Г. П. Войшицький, В. П. Кордан, П. А. Мариниченко, Т. М. Худолій та багато інших. 1991року — розпочалося будівництво церкви ікони Божої Матері «Несподівана радість» Київського Патріархату — священик Ткачук Михайло Васильович.

Церква Ікони Божої Матері «Несподівана Радість» (1991)

З 2000 року в місті діє церква Московського патріархату. 2002 року — перший голова, обраний до міської ради у ІІІ тисячолітті — Козирєв Павло Генріхович. 22 червня 2002 року — вийшов перший пробний номер газети «Дніпровський проспект» або «Дні-Про» у місті Українка. З 1982 року місто Українка має залізничне сполучення з Києвом. У кілометрі від с. Трипілля знаходиться залізнична станція «Трипілля-Дніпровське» і пристань на Дніпрі. В тисячолітньому Трипіллі мешкає зараз 3100 мешканців. Село інтенсивно забудовується, газифікується. Традиційно шефствує над селом колектив Трипільської ТЕС. 1999 року вікодавнє Трипілля відзначило своє 1000-ліття, стара Українка — 450, місто Українка — 30-ліття.

Вітрильна регата, Українка

У місті енергетиків проживає близько 15000 мешканців. Щороку в Українці проводиться кілька культурних фестивалів: «Фестиваль дворів», фестиваль гітаристів «Дніпровські сузір’я», міжнародний фестиваль короткометражного кіно та відеоарту «VAU-Fest», рок-фестиваль «Dnepr-Rock-Energy», молодіжний реп-фестиваль «Rap eat sayshen»

Також влітку 2012 року пройшов благодійний рок-фестиваль «Go, go skate fest» в підтримку будівництва скейт-парку в місті, який пізніше у цьому ж році було визнано, як «Молодіжна подія року».

Визначальним для місцевості став 1962 рік: на правому березі Дніпра біля села Трипілля було затверджено майданчик під будівництво теплової електростанції, перший енергоблок якої запустили 22 квітня 1969 року.

из истории города 003из истории города 002

 

 

 

 

Разом із будівництвом Трипільської теплоелектростанції виросла і Українка, ставши містом енергетиків. 19 листопада 1979 року селище Українку було віднесено до групи міст районного підпорядкування.

Активізація наприкінці 1980-х років політичного життя в країні не обійшло стороною і місто Українка. Відразу після створення в Обухові у березні 1989 року одної з найперших в Україні районної організації Народного руху, в м. Українка була створена міська організація, яка боролася за Незалежність і зміцнення Української Державності.

из истории города 005

У 1991 році в Українці розпочалося будівництво церкви ікони Божої Матері «Несподівана радість» Київського Патріархату, з 2000 – почала діяти церква Московського Патріархату.

2002 року громада міста вибрала першого голову у новому тисячолітті. Ним став Павло Генріхович Козирєв, який очолює місто і дотепер. Того ж року в Українці вийшов перший номер місцевої газети.

ukrainkasky2

 

Розташована Українка у центральній частині Київської області на правому березі Дніпра, південно-східніше від міста Київ. Рельєф міста в основному рівнинний, але в значній мірі розчленований ярами та балками – це характерно для південних околиць Українки. На межі між селом Трипілля і околицями міста, підіймається так звана Дівич-гора, найвища точка міста, абсолютна висота якої 260 м. За статистичними даними на 01 червня 2009 року у місті Укріїнка проживає – 15050 ociб, фактично проживає більше 17 000.

Місто Українка – місто районного значення Обухівського району Київської області і розташоване нижче Києва на відстані 40 км по Дніпру за 5 км від автомагістралі Київ -Донецьк. На півдні і сході місто оточують дві річки – Козинка та Стугна. Обидві впадають в Дніпро. Річка Стугна протікає новим штучним руслом, яке створено у зв’язку з будівництвом Трипільської ТЕС.

Українська міська рада – орган місцевого самоврядування, якому адміністративно підпорядковано село Плюти. Сусідніми населеними пунктами є м. Обухів, селище Козин та село Трипілля. Площа території міської ради становить 4884 га, з них площа міста Українка – 907 га, а площа села Плюти – 396 га. Територія баз відпочинку за межами міської зони – 56 га (На берегах річок Козинка, Стугна, берегах Канівського водосховища розміщено 15 рекреаційних установ (бази відпочинку, молодіжні та дитячі табори, яхт-клуби) загальною місткістю – 2 тис. місць). 73 га в межах генплану займають колективні дачі, з яких 35 га розміщені на березі Канівського водосховища, 38 га – на березі річки Стугна.

Українка (Українська міська рада, КОАТУУ: 3223110500, ЄДРПОУ: 35161509)

У складі: село Плюти

Адреса: 08720, Київська обл., Обухівський р-н, м. Українка, площа Шевченка, буд. 1

Голова: Козирєв Павло Генріхович (тел: 04572-21532)

E-Mail:

СИМВОЛІКА МІСТА УКРАЇНКА

ukrainka-gerb

Герб міста Українка являє собою іспанський щит з традиційним золотим обрамленням та кам’яною короною на чолі, на блакитному полі якого зображено подвійне срібне вітрило над червоною блискавкою, а вгорі стилізований символ Трипільської культури – золоте колесо з 12 спицями на тлі червоного сонця з двадцятьма промінцями. Блакитний колір щита символізує небо та воду річок Дніпра, Стугни та Козинки, на яких розташована Українка. Головним елементом герба є вітрило, яке символізує спрямованість громади міста на розвиток, прагнення до кращого майбутнього, рух уперед. Золоте колесо на червоному сонці – стародавній символ Трипільської культури, до нащадків якої жителі міста себе відносять. Червона блискавка – символ енергетики, символ Трипільської ТЕС, з будівництва якої почалося будівництво Українки, як міста, та яка є основою життєдіяльності міста.

ukrainka-flag

Прапор міста – разом із гербом є офіційним символом міста Українка, цей стяг являє собою прямокутне полотнище з співвідношенням висоти до довжини 2:3.

Зображення на прапорі складається з чотирьох однакових прямокутників, які так само мають співвідношення сторін 2:3. Два прямокутники: праворуч вгорі та ліворуч внизу повторюють жовто-блакитні кольори Прапора України.

У прямокутник ліворуч вгорі вписані дев’ять зелених рівносторонніх трикутників на білому тлі, по три один над іншим у три ряди, у вигляді трьох ялинок та шести білих рівносторонніх трикутників по два один над іншим у три ряди, у вигляді підвісних електричних ізоляторів високовольтних ліній електропередач.

У прямокутнику праворуч внизу – на білому тлі горизонтально розташовані п’ять однакових блакитних хвилястих смужок, які мають по сім хвиль. Товщина смужки відноситься до висоти прапора, як 40:1. Хвилі смужки – дуги з радіусом що співвідноситься до їх товщини, як 1:4.

Жовто-блакитні кольори символізують небо та спілу пшеницю, це традиційні кольори хліборобів, яки жили на нашій землі тисячоліттями. Ялинки – символ хвойних лісів, що оточують Українку з трьох боків. Підвісні електричні ізолятори високовольтниих ліній електропередач – символ Трипільської ТЕС та міста енергетиків.

Блакитні хвилі – образ Дніпра, Стугни та Козинки, трьох річок, на берегах яких квітне Українка.

Гімн міста

З кожним днем молодіє вона,

Україна моя, Українка моя.

І теплом зігріває усіх

Українців моїх, українців моїх.

Приспів:

Біля міста мого

Б’ється, тече Дніпро,

Він несе до чужих країв

Українське тепло.

На ланах пісня лине твоя

Україно моя, Українко моя.

У тобі свою долю знайшли

Українці мої, українці мої.

Приспів.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s