військові

Зовні простий і я б сказав навіть скромний, Анатолій Зварич приковує увагу своєю…

Страшно, дуже страшно було, коли почався перший обстріл, – так відповідав мені Антолій Дмитрович Зварич – слюсар по ремонту регенерації ЦЦР-2, що нещодавно звільнився у запас після служби в зоні АТО.

Я знав, що Анатолій Дмитрович знаходився у Донецькому аеропорту, коли почались його перші серйозні обстріли, тому було цікаво почути враження людини, котра не з чуток, чи з 10-ти кілометрової відстані, чула постріли та вибухи війни.

1173694_1015334380641759_3131336972162421_

Анатолій Зварич біля своєї бойової машини

Зовні простий і я б сказав навіть скромний, Анатолій Зварич приковує увагу своєю врівноваженістю.

Можливо це лише мої стереотипи та чомусь здавалось, що люди, які побували на війні мають, в собі душевну невтримну тривогу. Напевно, я помилявся. 

Зі скромною посмішкою, іноді навіть вдумливо, він розповідав мені, що попадаючи під ворожі обстріли, доводилось лежати і в воді на дні окопу, і ходити замурзаним від багнюки, пролежавши певний час у такому, мяко кажучи, незручному становищі.

Пов’язані записи: Виталий Сладкий – связист с Украинки

Цікаво, про що думають бійці у той час коли поряд рвуться снаряди?

Чи правда, що на війні безбожників не буває?

Я думаю Анатолій Дмитрович думав про дружину, котра вже зараз, переживаючи за чоловіка, каже, що не відпустить його вдруге, якщо знов призовуть та про трирічного сина. Син для чоловіків, то завжди власне продовження надій, сподівань та втілення власних невиконаних мрій.

З 3-х годин дня до пів на дванадцяту ночі обстрілювали аеропорт, – продовжив відповідати А.Зварич. – Спершу полякалися, а потім звикли. По їжі були проблеми, адже багато з собою не візьмеш. Та й взагалі, чесно кажучи, закинули нас туди як сліпих котенят.

Коли я перебував у підрозділі, відібрали людей, сказали, що потрібно летіти, а куди і навіщо ніхто не повідомляв. Опинились у аеропорту. Тримались як могли. Потім нам підігнали машину з мівіною, повідомили де вона, а хлопці з розвідки вночі її забрали.

Шокували мене й методи розвідки сепаратистів, про котрі розповідав Анатолій Зварич.

Пов’язані записи:  За минулі 2,5 роки на ТпТЕС зібрано військовим більше 280,0 тис. грн. 

Наприклад: старенький дідусь з паличкою, що безпечно, знаючи що в нього ніхто не буде стріляти, пройшовся біля будівлі аеропорту, роздивляючись позиції українських військових, чи діти на велосипедах, що катались поруч, ніби не було ніяких бойових дій. А потім знову обстріли.

1173694_1015334380641759_31313369721624211_

Анатолій Зварич на злітно-посадковій смузі Донецького аеропорту

Добре, що у хлопців наших був бойовий настрій, – підкреслив А.Зварич.– Бо за ті два місяці, що ми там сиділи, нас і мінами закидували, і намагались з різних боків підступитися. Витримали. Вже коли приїхала нас 93-тя бригада міняти, то був гарний коридор для відступу, ротація відбулась без жодного пострілу.

Після того був у відпустці, а далі Волноваха, Граніт, Піски, одним словом до кінця служби просиділи в лісосмугах.

АНАТОЛІЙ ДМИТРОВИЧ ЗВАРИЧ

– живий приклад замислитись: хто ж вони, ті хлопці на передовій, звичайні люди, що мають страх і переборють його, ризикують життям, забезпечуючи спокій і мирне небо своїм рідним і близьким, чи безстрашні герої, що без вагань кидаються в полум’я бою?

А, можливо, це одне й теж саме?

Інформує “ДНІПРОВСЬКИЙ ЕНЕРГЕТИК” № 18 (116) 13 жовтня 2015

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s